Сімейні традиції та вибір. Як знайти свій шлях?
Уявіть родину з релігійними православними традиціями, у якій батько дуже сильно віруючий і насаджує свої переконання в сім’ї. Дружина приймає й поділяє погляди чоловіка, і їй комфортно. А що відбуватиметься в цій родині з дітьми? Варіант перший: діти приймуть наявний лад родини як власний і за цим же принципом будуватимуть свої стосунки з людьми та майбутню сім’ю, розглядаючи весь світ навколо через призму релігії. При цьому вони щиро думатимуть і вірити, що це їхній вибір.
Насправді невідомо, що вони відчуватимуть і чи хочуть цього? Якщо сила сформованих переконань велика, то їхнє життя так і мине під «прапором-гаслом» батька.
Варіант другий: підліток може повстати проти такого життя й заявити: «Це все лайно! І ти, батьку, і таке життя! Я буду атеїстом!»
При цьому він щиро вірить, що це його вибір. У цьому випадку його життя формується за принципом «все навпаки», і лад у новій родині формується «від противного». На жаль, у цьому варіанті теж свободи вибору немає. Молода людина при цьому живе під гаслом і доводить знову ж таки батькові, що «У мене все не так, як у тебе!»
Вибір настає тоді, коли на психотерапії виявляються власні бажання, відчуття і найголовніше – запитання. Наприклад: «А як мені такий стиль життя? Як я взагалі ставлюся до релігії? Як я хочу жити? Що означає для мене все це?»
Як сімейні традиції стають нашим характером
У різних родин різні традиції. Ви, напевно, зустрічали родини, у яких культивується різне ставлення до життя.
Наприклад, в одних прийнято дуже серйозне ставлення до життя, де ви часто чули обмежувальні переконання: «Нічого тут хихоньки-хаханьки влаштовувати!», «Чого іржеш, як дурна?!», «Щось дуже весела сьогодні – плакатимеш!», «Не радій сильно, горювати доведеться!» Це говорить мама чи бабуся, і дитина, виростаючи, розуміє, що радіти в житті якось негоже чи небезпечно (буде відкинута рідними), або соромно показувати сильну радість.
Виростаючи, ця дитина так і йде по життю серйозною й похмурою, не усвідомлюючи цього, і, природно, так і складається її життя.
Ще приклад. Родина, у якій не можна сумувати й горювати. Щойно дитині раптом стало сумно (що природно в процесі життя), то вся рідня давай її активно підбадьорювати («Не сумуй!», «Чого кислий ходиш?!», «Тримай завжди хвіст пістолетом!») або присоромлювати («Чоловіки не плачуть!», «Нюні тут розвісив!»).
Дитині в такій родині зустрітися із собою в смутку виявляється неможливим, і по життю формується певний патерн: «Щоразу, коли підкочує смуток, я його витісняю. Несвідомо. Бо це соромно. Тому я швидко впадаю в бадьорість чи якусь активність і йду по життю такий весь завжди радісний! І веселий, бадьорий, як заведений. Ось такий у мене характер! Я НЕ сумую!»
А потім раптом якийсь зрив трапляється. Або хвороба. Тому що всередині долає конфлікт між «як має бути» і «як є (сумно)».
Це я зараз пишу про відсутність цілісності сприйняття себе, ніби одна частина в мені виходить потрібна й правильна, а інша якась дефектна й заважаюча. Це, знову-таки, про батьківський сценарій. Завдання дорослого – без оцінки добре чи погано розібратися в цьому й зробити свій усвідомлений вибір!
Переконання: гнучкі й «вдруковані»
Переконання бувають різні, і при цьому чудово, коли вони гнучкі, а не залізно вдруковані до автоматизму й зовсім не усвідомлювані (адже вони керують нами в усьому).
Наприклад: «Ми не любимо гостей!» – кажуть батьки. – «І взагалі не любимо галасливих компаній!» А дитина народилася темпераментною й товариською. Уявіть, як її покрутить життя, якщо вона прийме це як правило? Так ось, прийме! І це стане її характером. І вона навіть не усвідомлюватиме, що вона інша. Вона несвідомо себе придушуватиме і як наслідок – хворітиме…
З особистого досвіду
Нещодавно мене це розсмішило: збираюся нашвидкуруч їхати в місто, зупинилася посеред кімнати, поставила «руки в боки» й цілком на автоматі кажу: «Та-а-а-к, – сказав бідняк!» За секунду мене наздоганяє, що я взагалі сказала!? Так це ж мій батько так говорив завжди!
І як тут багатим стати??? Мій батько ним не став…
Записатися на консультацію
Записатися на прийом можна за телефоном або у Viber. Працюю онлайн, групові зустрічі – очно.


1 коментар
[…] йдемо по життю, несучи наші «вірування – життєві настанови» і, як-то кажуть, формуючи реальність навколо себе. […]