Я часто зустрічаюся з переконаннями, що емоції та почуття заважають жити, що їх треба контролювати і «важливо» не показувати! Дехто сприймає емоційність і чутливість як слабкість (особливо чоловіки, їх так виховали – «без страху і докору»). І що взагалі емоційні переживання дуже ускладнюють життя, що ніби від цього часто не знаєш, що робити і як жити!
Щоразу, коли я це чую від різних людей, мені стає сумно. Я розумію, що природне призначення емоцій просто неправильно трактується й знецінюється, і тим самим життя ускладнюється. Причому тим сильніше, чим більше ми намагаємося придушити в собі емоції та переживання.
Як народжуються емоції – це природна (як дихання) реакція організму на те, що відбувається навколо нас, наша реакція на ситуацію, у якій ми опинилися, на людей, що нас оточують, або на те, що відбувається всередині нас. Наш організм подає нам сигнал, викликаючи якісь відчуття та відгукуючись якимось збудженням. А далі ми усвідомлюємо це як якусь емоцію чи почуття. Їх неможливо ніяк проконтролювати!!!!! Вони є!
Скажіть, коли ви відчуваєте фізичний біль або раптом починаєте задихатися, ви ж не починаєте думати, що це прикра непорозуміння, чи пояснювати собі, що вам це здається і треба потерпіти. А може, починаєте оцінювати, правильно це чи неправильно? Це просто відбувається! І ви одразу починаєте вживати заходів для самозбереження, ДОВІРЯЮЧИ цьому.
А що відбувається з емоціями? Тут інша історія! Якщо вам пощастило народитися в родині, де можна було вільно обговорювати всі свої почуття й відкрито говорити про свої емоції, то цей компас усередині вас живий! Але найчастіше все відбувається навпаки!
Як правило (залежно від сімейних традицій) якісь емоції можна виявляти, а якісь – ні. Ну, наприклад, коли БАТЬКО, побачивши сльози свого маленького сина, починає тупо його присоромлювати: «фу, ти не чоловік! Чоловіки не плачуть! Ти слинько!» (як батьки йому казали, так він сам і передає). І якщо це трапляється регулярно, то в дитини закріплюється звичка ховати сльози, ховати свою слабкість (букет емоцій і почуттів, що народжуються в цей момент), із часом ігнорувати їх зовсім, разом із цим ігнорувати свої потреби, через які, власне, й сльози були!
А в дорослому житті це може виливатися в роботу по 7 років без відпустки, невміння просити про допомогу і, природно, неможливість отримувати підтримку. Ну і зневага чи нехтування собою в ситуації, коли я слабкий. Тоді про яку самопідтримку тут може йтися?
Емоції чи почуття – це сигнал про якусь потребу, життєво важливу.
– почуття спраги – потреба пити, а далі я знаю, що робити – шукати воду.
Саме психічні травми трапляються тоді, коли є потреба, а задовольнити її неможливо, і ми придушуємо свої емоції та зупиняємо свої переживання, і все це помножити на час.
Часто до мене приходять клієнти із запитом «я не знаю, що мені робити», «я не знаю, чого хочу в житті», а я питаю: «І що ви при цьому відчуваєте?». «А до чого тут це?» – відповідають мені.
Схема дуже проста:
Як я можу розуміти, що мені робити?
– Я маю знати, що я відчуваю!
Коли Я розумітиму, що я відчуваю до цієї людини, Я знатиму, чого хочу!
Тоді Я розумітиму, що робити! З огляду на обставини.
Наприклад:
Страх – якщо це небезпека і народжується вона в контакті з іншим, то якщо ти «заєць» – варто тікати, якщо ти «лев» – нападати.
Якщо ж ти весь час ігноруєш своє почуття страху, то можна часто опинятися в небезпечних для життя ситуаціях, самому того не розуміючи.
Немає хороших чи поганих емоцій, як прийнято вважати! Вони всі хороші, тому що дозволяють нам зрозуміти свою потребу в цей момент! Просто деякі емоції дуже складно й неприємно переживати! І це залежить знову ж таки від батьківського сценарію: хтось радість і задоволення переживає короткі миті, а провину й сором носить із собою роками.
Якщо в контакті з людиною я на якомусь етапі починаю відчувати відразу, це сигнал для мене, що чогось уже занадто багато (якихось емоцій) і мені варто віддалитися або припинити контакт зовсім.
У цьому разі емоції виступають як регулятор дистанції контакту.
Ось ми й дійшли до того, що емоції та почуття – це і є життєвий компас, просто потрібно їм довіряти! Вони підкажуть, чого хочеться і що робити;)

